А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я Ё
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Выберите необходимое действие:
Меню Свернуть
Скачать книгу Галицька сага. Ante bellum

Галицька сага. Ante bellum

Язык: Русский
Год издания: 2021 год
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 13 >>

Читать онлайн «Галицька сага. Ante bellum»

      Галицька сага. Ante bellum
Петро Михайлович Лущик

Галицька сага #5Сага (Фолио)
П’ята книга «Галицькоi саги» охоплюе подii 1934–1939 рокiв, тому так i називаеться «Ante bellum» («Перед вiйною»).

Виросло нове поколiння жителiв Перетина, i вже вони, молодi люди, стали визначати його життя: хтось бачив свое покликання у роботi на землi; хтось не мiг змиритися з тим, що його батькiвщину знову подiлили мiж собою сильнi держави; керiвники Органiзацii Украiнських Нацiоналiстiв усiляко намагалися владнати конфлiкт, який назрiв мiж «стариками» i молоддю.

Але для перших польська влада встановила майже нездоланнi перешкоди; других чекав концтабiр Береза-Картузька, а у поки що невiдоме бiльшостi украiнцям мiсто Роттердам на радянському суднi направлявся вбивця…

Нiхто не знав, що це аж далеко не iдилiчне життя враз закiнчиться у вереснi тридцять дев’ятого року.

Петро Лущик

Галицька сага. Ante bellum

© П. М. Лущик, 2021

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

Жителi села Перетин у липнi 1934 року

1934 рiк

Пролог

Сталiн пiдiйшов до столика бiля вiкна, вiдкрив коробку з сигаретами «Герцеговина Флор», розломив одну i набив тютюном люльку, допомагаючи собi вказiвним пальцем. Новопризначений народний комiсар новоствореного Народного Комiсарiату внутрiшнiх справ Генрiх Ягода спостерiгав за ним мовчки, стоячи посеред великого кабiнету. Вiн ще не встиг призвичаiтися до новоi посади. Лише два мiсяцi тому не стало його попередника В’ячеслава Менжинського, але смерть голови ОДПУ стала поштовхом для його, Ягоди, пiднесення. На Полiтбюро партii було вирiшено перетворити ОДПУ в Головне Управлiння державноi безпеки i створити новий Народний Комiсарiат. І його, i ГУДБ доручили очолити йому. Хоч останнi мiсяцi вiн i пiдмiняв хворого голову ОДПУ, на усiх розпорядженнях й наказах все ж стояла резолюцiя Менжинського. Така невизначенiсть його, Генрiха Ягоди, становища – i не головний, i вiдповiдае за все – закiнчилася десятого травня, коли величезний перелiк кардiологiчних хвороб В’ячеслава Рудольфовича, а також травми, отриманi ним ще у паризькiй емiграцii, нарештi перемогли його слабкий органiзм. Зi смертю «людини Залiзного Фелiкса», як називали В’ячеслава Менжинського, почався новий етап роботи каральних органiв.

Запрошення у кабiнет Сталiна було пiдтвердженням цього.

Сталiн, нарештi, запалив тютюн, злегка затягнувся. Вiн нiколи не пускав диму, i присутнiм здавалося, що Перший секретар зовсiм не курить. Вiн вiдiйшов у другий кiнець кабiнету, до свого крiсла, над яким висiла вiдома, мабуть, усьому свiтовi картина, де Ленiн читае газету «Правда».

Вже звiдтам Сталiн сказав:

– Пiсля того як у Москвi вiдбувся процес над «Украiнською вiйськовою органiзацiею», члени якоi очолювали повстанську, шпигунську i диверсiйну роботу на територii Радянськоi Украiни, ми, можна сказати з упевненiстю, лiквiдували основну iхню загрозу тут, усерединi краiни. Для нас певним ризиком е те, що основнi фiгуранти УВО досi на свободi i, переконаний, не полишають спроб продовжити своi справи проти СРСР. Тут не можу не сказати про те, що досi ОДПУ не вдалося не те що лiквiдувати керiвникiв УВО, але навiть вийти на них, хоч нi для кого в Європi не секрет, де вони перебувають. Напевне, единим, кому це було невiдомо, був товариш Менжинський. В’ячеслав Рудольфович, попри свою вiдданiсть справi пролетарiату, треба визнати, був романтиком, котрому здавалося, що боротьбу з ворогами пролетарськоi революцii можна робити у бiлих рукавичках. У час, коли, заслiпленi злобою через нашi успiхи, вороги посилюють боротьбу, ми не можемо собi дозволити виявляти до них поблажливiсть.

Сталiн безшумно пiдiйшов до виструнченого Ягоди.

– Пiсля того як на Украiнi нам вдалося переламати хребет опору куркулiв i повнiстю виключити будь-якi iхнi спроби органiзувати саботаж у селi, залишилася лише одна органiзацiя, котра здатна зашкодити нашому поступу уперед, – продовжив Сталiн.

Вiн пильно подивився в очi Генрiху Ягодi.

– І цiею органiзацiею керуе людина, котру нашi доблеснi органи ось уже чотирнадцять рокiв не можуть виявити! Товаришу народний комiсар внутрiшнiх справ, вам здаеться такий стан нормальним?

– Аж нiяк, товаришу Сталiн! Я так не вважаю! – вiдповiв Ягода.

– Це добре, що ви так не вважаете. А якщо ви так не вважаете, то чому новостворене Головне управлiння державноi безпеки, яке мало замiнити вже вiджиле ОДПУ, нiчого не робить для того, щоб раз i назавжди лiквiдувати цю загрозу? – жорстко запитав Сталiн. – Ви ж не хочете, товаришу Ягода, щоб ми подумали про ваш Наркомат як про тих, хто не спроможний виконати поставлене партiею важливе завдання?

– Мною особисто розроблений план «Ставка», кiнцевою метою якого е фiзична лiквiдацiя Євгена Коновальця, – повiдомив Ягода. – Минулого лiта нам вдалося впровадити в його оточення свою людину. Перевiрку наш агент пройшов успiшно, i, враховуючи кадровий голод, який пануе в оточеннi Коновальця, цiлком можна сподiватися на те, що його уведуть до керiвництва.

– Ця ваша людина може здiйснити те, що вiд неi вимагають?

– Сумнiваюся, товаришу Сталiн, – чесно вiдповiв Ягода. – Вiн аж надто м’який для цього.

– То яка нам вiд нього користь?

– Зате з його допомогою ми маемо намiр пiдвести до Коновальця справжнього виконавця.

– Вiн у вас вже е?

– Так точно! Чекае у приймальнi.

Сталiн пильно подивився на Ягоду, але нiчого не сказав. Натомiсть пiдiйшов до столу i натиснув кнопку. Одразу дверi вiдчинилися i до кабiнету увiйшов Олександр Поскрьобишев. У Ягоди склалося враження, що секретар спецiально чекав на цей сигнал.

– Закличте товариша, який прийшов разом з товаришем наркомом, – розпорядився Сталiн.

Молодий чоловiк зупинився одразу перед дверима.

– Пiдiйдiть ближче! – сказав Сталiн.

Прибулий обережно пiдiйшов i став поряд Ягоди. Сталiн уважно придивився до молодого вiйськового. На вигляд йому було рокiв двадцять п’ять, вiн мав правильне обличчя i приемнi пiдкупнi очi.

– Як вас звати?

– Павло Судоплатов, товаришу Сталiн! – хрипло вiдповiв прибулий.

Його хриплiсть Сталiн цiлком слушно пояснював тим, що молодий чоловiк уперше у цьому кабiнетi. Потiм такi люди бiльш-менш опановують себе. Щоправда, не всi.

– Скiльки вам рокiв?

– Двадцять чотири! – вiдказав Судоплатов i почервонiв.

Сталiн усмiхнувся.

– Не треба соромитися свого вiку! – сказав вiн. – У вашi роки я вже органiзував страйк бакинських робiтникiв. Хто ви за нацiональнiстю?

– Украiнець.

– Мову знаете?

– Так точно!

– Добре! Мову свого народу забувати не можна! Товариш Ягода вам пояснив ваше завдання?

– Так точно!

– І вас це не лякае?

– Аж нiяк! У мене з… об’ектом своi рахунки!

Сталiн здивовано вийняв з рота люльку.

– Своi рахунки? – перепитав вiн.

– Так точно! За його наказом у Львовi вбили мого друга Андрiя Майлова, – повiдомив Судоплатов. – Я хочу помститись.

Сталiн уважно подивився на Судоплатова, потiм перевiв погляд на Ягоду.

– Звичайно, помста бувае хорошим стимулом, але вона iнодi заважае справi, – сказав Сталiн. – Перед вами, товаришу Судоплатов, партiя поставила конкретне завдання, яке ви маете виконати. Фелiкс Едмундович говорив, що чекiст повинен мати холодну голову i гаряче серце. Вами, товаришу Судоплатов, мае керувати не особиста помста, а бажання виконати завдання, поставлене перед вами. Тодi й про особисту образу можна подумати. Ви зрозумiли, товаришу Судоплатов?

– Так точно, товаришу Сталiн! Постараюся виконати ваш наказ! – вiдказав Судоплатов.

– Не треба старатися – треба виконати! – уточнив Сталiн. – І це не товариш Сталiн наказуе вам, а партiя, тому вважайте це вашим партiйним дорученням!

Вiн знову пiдiйшов до свого столу, розгорнув блокнот i швидко щось написав.

Павло Судоплатов заворожено i з якимось мiстичним страхом спостерiгав за усiма рухами Сталiна. Коли йому повiдомили, що сьогоднi вiн розмовлятиме з самим товаришем Сталiним, у нього пропав не те що сон, але й взагалi усякий спокiй. Зрештою, його сприйняття Генерального секретаря ЦК ВКП(б) до цього моменту нiчим не вiдрiзнялося вiд бiльшостi громадян Радянського Союзу: товариш Сталiн був присутнiй в кожному кабiнетi, на численних картинах, плакатах, але мало кому пощастило бачити його «вживу». Вiн, Павло Судоплатов, котрий ще зовсiм недавно i не думав залишити Харкiв, удостоiвся честi розмовляти iз цiею великою людиною й ба бiльше, особисто отримав вiд цiеi людини партiйний наказ. Що ж, вiн не пiдведе i зробить усе можливе, а й навiть неможливе, щоб виконати завдання Сталiна. Судоплатова вже не хвилювало навiть те, що вiн iде на смертельний ризик. Зараз вiн думав лише про те, щоб виправдати покладену на нього довiру.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 13 >>
Новинки
Свернуть
Популярные книги
Свернуть