Я БАЧУ ПЕРЕД СОБОЮ
Стій! Я дивлюся на тебе. Я бачу із чого ти зроблений
Артур Росселліоуз

ISBN 978-5-0053-7973-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

#моретекстів Клуб Анонімних Авторів

Клуб Анонімних Авторів та організатор – Таіс Золотковська

презентує:

Літературний Марафон «5 текстів за 5 днів»

Коротка проза:

Артур Росселліоуз

Я бачу перед собою

Все, що ви бачите в мені – це не моє, це ваше.

Моє – це те, що я бачу в вас.

© Еріх Марія Ремарк

Я знову закриваю свої карі очі та бачу його, мій неповторний амарантовий світ. І варто лишень легенько відтулити зіниці, як він йде геть. Зникає все і все стає звичайним, як в усіх, дерево – зелене, вишня цвіте білим, а сонце таке потворно жовте, що не можливо на нього дивитися. Часто в такі сонячні дні я беру із маминої шафи цупкий чорний шарф і зав’язую собі наміцно очі. А потім сідаю десь у темний куток кімнати, щоб мене ніхто не чіпав, а мій світ існував все довше. І кожного свого дня я мрію лише про одне, щоб цей дурнуватий нікчемний світ перетворився на мій.

Є речі, які я ненавиджу всією глибиною своєї душі. Тоді моя мама говорить мені, що я не її дитина, що це, якесь чорне диявольське зло породило мене. Вона не розуміє мене, а я думаю, що вона не розуміє в першу чергу себе, тому як вона може зрозуміти когось. У нас із нею контакт в довжину з цілу галактику, вона в одному її кінці, я в іншому. Така собі альфа й омега.

Ранок – це апогей моєї ненависті. Річ, яка все більше й більше руйнує моє життя, бо безжально вбиває мій амарантовий світ. В моїй кімнаті лише одне вікно, яке я хочу постійно замурувати, але моя мама говорить, що вона господиня цього будинку і їй вирішувати, що і як з ним робити. Як виросту й стану дорослою, в моєму будинку ніколи не буде вікон. Ранок завжди вривається в моє життя без стуку, постійно піднімаючи над горизонтом, це потворне жовте сонце і все навкруги мене починає руйнуватися. Хоч моє вікно навічно завішене чорними шторами, але світло нового дня все одно знаходить різні шпаринки, щоб увірватися й вбити, скалічити й забрати. А для мого світу одного слабенького променя цілком вже достатньо, щоб почати повне зникнення.

Мама каже, що я ніколи не сміюся, тому вона ще більше впевнена в тому, що я не її дитина, а справжній виродок сатани, який увірвався в її життя, щоб якимось чином покарати її та зробити кожен новий день нестерпним. Я думаю ми просто двоє ненавидимо ці ранки. І кожен такий ранок віддаляє нас ще більше.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «Литрес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на Литрес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.