Книги автора: Олена Олексіївна Литовченко

«Застій» одні згадують як період спокою, «золоту» добу розвиненого соціалізму, інші – як лихоліття, яке «глушили оковитою». У цей період масово пішло з життя покоління, яке на власному досвіді пам’ятало революційні події 1917 року, трансформацію Російської імперії в СРСР і катастрофу Першої Української Республіки. Відповідно, героїку революції змінив всеохопний культ Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Разом з тим представники молодого радянського покоління з різних причин і кожен по-своєму відчували: далеко не все гаразд зі звичною всім дійсністю! Але розбиратися з негараздами потрібно вкрай обережно, щоб не наразитися на всесильний КДБ… Щоб не розділити сумну долю «шістдесятників», яких «виправляли» вже не тільки в таборах, але і в психіатричних лікарнях. Щоб не бути розтоптаним, як паростки «Празької весни». Хто міг – той намагався втекти за кордон. Решта ж призвичаювалася до нових умов…

Смерть товариша Сталіна обернулася потеплінням суспільного клімату в усьому СРСР загалом та в Українській РСР зокрема: змінилися методи роботи каральних органів, на всіх рівнях влади з’явилися нові – принаймні ззовні більш привабливі обличчя, була реформована, а згодом і трансформована система ГУЛАГу, із таборів та заслань почали повертатися люди. У повітрі ширяв дух призабутого вільнодумства… Водночас вкрай загострилося протистояння з капіталістичними країнами, а Угорська революція 1956 року продемонструвала небезпечні суперечки в соцтаборі. Не дивно, що на небачений приплив ентузіазму від початку Космічної ери наклалося жахіття техногенної катастрофи в столиці УРСР – Києві… Насамкінець, налякане невизначеністю наслідків «відлиги», радянське керівництво згорнуло її.

Розпад Радянського Союзу відкрив шлях віковічній мрії багатьох поколінь українців. Здавалося б, далі все просто: живи та радій незалежному життю… Однак біда в тому, що при владі в цілому лишилися все ті ж персони, які продовжили політику тотального пограбування країни. До того ж зазнав краху усталений стиль життя, що раніше здавався «вічним», почалася напружена конкуренція на ринку праці, гіперінфляція й інші небачені досі речі. Все це породжувало непевність у майбутньому. Ті, кого ці зміни вкрай налякали, намагалися тікати за кордон у пошуках кращого життя. А ті, хто залишився, поділились на два прошарки: більшість намагалася вижити за будь-яку ціну, аби тільки не опуститися на соціальне дно, меншість боролася за зміни на краще, хоча й не завжди вдало долаючи все нові перешкоди. Здавалося, прекрасним шансом на оновлення країни стала Помаранчева революція (точніше – фронда) 2004 року… Книга содержит нецензурную брань

Імперія під назвою Радянський Союз тріщить по швах. Пристаркувате керівництво величезної країни не в змозі виробити нову ідеологію державного управління, а кожна з республік не хоче жити по-старому. Отож задля відвернення уваги людей від внутрішніх проблем проводиться політика агресивних нападок на країни з іншим світоглядом, так звана «інтернаціональна допомога». Наприклад – «братньому афганському народові»… Але це не рятує, все одно потрібно щось міняти! Тому керівництво КПРС висунуло зі своїх лав наймолодшого, але при цьому найбездарнішого керманича, який не в змозі був управляти навіть колгоспом. У підсумку під його керівництвом процес руйнації СРСР значно прискорився. Країну розривало від аварій, конфліктів і катастроф… Усе це маскувалося красивими словами «Перебудова», «Гласність» і «Нове мислення». В Україні ж відбулася студентська Революція на граніті 1990 року як генеральна репетиція майбутніх Майданів…

23 лютого 1957 року в Кремлі святкували не тільки День Радянської армії та Військово-морського флоту – політична еліта СРСР мала значно більш ґрунтовний привід для святкування, адже цього дня в Лондоні за загадкових обставин помер гетьман у вигнанні Данило Скоропадський, син гетьмана Павла Скоропадського. Особливо з цього радів радянський генсек Микита Хрущов. По-перше, тому, що ніяких гетьманів в Україні більш ніколи не буде, а по-друге – шлях до укладання повномасштабної торговельно-економічної угоди з Великою Британією відтепер був відкритий. То хто ж такий був Данило Скоропадський? Ще будучи зовсім малим, він опинився з родиною на чужині. Проте мрії про незалежну Україну, яку хлопець, хоча й не довго, встиг відчути й побачити зблизька, ніколи його не полишали. Слідуючи заповіту батька, Данило Скоропадський усе своє подальше життя присвятив служінню в ім’я України, був палким патріотом і свято вірив у свій народ. Авторитет гетьманича серед української діаспори був надзвичайно високим, і його, безперечно, можна назвати одним із лідерів українського руху в еміграції. Отже значення цієї людини для українців, які жили за кордоном, важко переоцінити. Що ж все-таки сталося 60 років тому?…

Роман «Фатальна помилка» присвячено 355-й річниці Конотопської битви та трагічній загибелі полковника Юрія Немирича – мрійника, романтика, авантюриста, українського інтелектуала XVII століття, відомого благодійника, адепта європейського вибору. Адже ще 355 років тому Україна мала цілком реальний шанс стати справжньою, як для XVII століття, європейською державою – незалежною, міцною і прогресивною. Державою православною, але без несамовитої азійської дикості Московського царства, з модерновою системою державного управління – на відміну від Речі Посполитої, де сейм міг обрати слабкого безвільного короля і де час від часу наставали періоди безкоролів’я. Проте скористатися такою історичною можливістю не вдалося…