«Твори для дітей» Дмитра Павличка – збірка, до якої увійшли найкращі поезії автора, присвячені юним читачам***. Казковий світ цих віршів доповнюється колоритними образами головних героїв (вухате зайченя, дядько дощ, джміль, віник та ін.). 
Світову славу принесли митцю такі поетичні збірки як «Любов і ненависть», «Гранослов», «Таємниця твого обличчя», «З різних літ», «Час», «Золоте ябко». 
Дмитро Павличко – видатний український поет і перекладач, який працював у жанрах громадянської та інтимної лірики. 

детские стихи

стихи и поэзия

детская поэзия

украинская поэзия

Твори для дітей Вибране

Пісні

Любов і ненависть. Вибране

Таємниця твого обличчя. Вибране

Коммерсантъ (понедельник-пятница) 136п-2020

За горизонтом. Стихи

Епархиальный суд

Elogio de la quietud

Анджело

Скитания и творчество

Annie Dunne

Молодая гвардия

Вторжение. Четвертый Лорд. Книга 2

В. Г. Короленко

<p></p><div style="text-align: center"><img src="/img/11302636/cover.jpg"></img></div><p></p><p>Дмитро Павличко</p><p>ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ</p><section><p>ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ</p>Де зелені хмари яворівЗаступили неба синій став,На стежині сонце я зустрів,Привітав його і запитав:Всі народи бачиш ти з висот,Всі долини і гірські шпилі.Де ж найбільший на землі народ?Де ж найкраще місце на землі?Сонце усміхнулося здаля:Правда, все я бачу з висоти.Всі народи рівні. А земляТам найкраща, де вродився ти!<p><em>1973</em></p></section><section><p>ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ</p>Знесла курочка яйцеІ давай кричать про це.«Куд-кудак, куд-кудак —Знесла яйце, як ходак[1]!»За хвилину все селоПро оте яйце гуло.Вчув і пес, що до яєцьБув великий ласунець.Він узяв сковороду,Кликнув друзів на ходу,Мить – і вже з того яйцяЗроблена яєшниця!Пси наїлись – і навтіч.Вранці знов знесла яйце,Та мовчала вже про це.<p><em>1951</em></p></section><section><p>НІЧНИЙ ГІСТЬ</p>Хтось постукав уночі.Швидко я знайшла ключі,Відчинила, і до хатиЗайченя зайшло вухате.Стало в кутику сумне,Каже: «Заночуй мене!Бо надворі завірюхаІ мороз хапа за вуха!»Батьків я взяла кожух,Вкрила зайця з ніг до вухІ гадала, що гульвісуВранці одведу до лісу.Встала рано, та дарма —Зайченяти вже нема.Чи запізно я збудилась,Чи зайча мені приснилось?<p><em>1964</em></p></section><section><p>БАРАН</p>Став баран серед дорогиІ підняв бундючно роги.Я кажу: «Привіт, баране!»А він бух мене рогами.Ти до нього – чемно, мило,Та дурило – то дурило.Був і буде некультурним —Краще не вітаться з дурнем!<p><em>1964</em></p></section><section><p>ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?</p>Ніч. У лісі кожен звірСпати йде на власний двір.Спить маленьке козеня,Що награлося за дня.Олень спить, і спить борсук.Але раптом… Що за звук?А! Це ведмедило спить,Ніби трактор гаркотить.Будиться, встає звірня:Той – з-під моху, той – з-під пняТой спросоння позіха:Що за патороч лиха!Той, кому вже храп допік,Шле ведмедю кольку в бік!Заєць бідний аж поблід,Бо ведмідь – його сусід.Він хропе, а зайців дімНіби валиться при тім.Аж трясе зайчиська лють,Бо не може він заснуть.Кида й він крутим слівцем,Та під ковдрою, тихцем, —Щоб не вчув якийсь там бісТа ведмедю не доніс!Горопашний боягузОдне вухо в’яже в ґудз[2],В друге – ясік[3] запиха,Щоб душа була глуха.З лютості на себе вінНатягає п’ять перин,Зверху ще й матрац кладе,Сам улігшись на тверде.Та від храпу ліс шумить —Спати не дає ведмідь!Скочив заєць на ослін.«Що робить?» – міркує він.Рада є на це одна —Розбудити хропуна.Та самому страшно йти —Хто б це міг допомогти?..Тільки рись! Вона міцнаІ відважна звірина.Заєць – в рисі. Так і так.Все розказує бідак.Просить на усі лади:   – Йди й ведмедя розбуди!   – Не піду я, – каже рись, —   –  Потім ще і з ним борисьТа кусайся цілу ніч,Адже він за таку річЛютий буде, як дракон, —Та й мене вже хилить сон…Ось до вовка ти б зайшов —Той поможе. Будь здоров!..Заєць у вовчиська вже,Просить, вухами стриже:   – Так і так. Хропе той сплюх.   – Вже від нього я оглух.Так хропе, немов пасиЗ мене він дере, – спаси!   – Чи ти хочеш, – каже вовк, —   –  Щоб ведмідь мене затовк?Гнів бере таких персон,Як від них прогнати сон.Краще тихо будь, як миш,Потерпи, а вдень поспиш.Заєць думає: «Овва!В лиса мудра голова.Ось до нього я піду,Лис порадить на біду».Він – до лиса: – Так і так,Ти найбільший наш хитрак,Вирятуй мене з біди —Ведмедила розбуди!   – Чи ти хочеш, – каже лис, —   –  Щоб ведмідь мене розтис?Чи ти дурень, чи мудрець,Схопить в лапи – і кінець!Заєць каже: – Ти підиЛагідно його збуди.Не штовхай і не кричи,В лаписько полоскочиАбо пісню заспівай.Щось придумай, ти ж – мудрай.   – Видно, – сумно каже лис, —   –  Що й у тебе ум заблис.Чом же не співаєш сам,Тільки ходиш там і сям?Чом не полоскочеш лап, —На безсоння ти ж заслаб!Думай, як не можеш спать,Полічи до двадцять п’ять,То й заснеться, друже мій,Йди додому й не дурій!Вже додому йде зайча,Втім, мурашку зустріта.   – Що це, зайчику, тобі?   –  Бачу я, що ти в журбі.   – Ах, мені немилий світ:   – Розхропівся мій сусід,Спати зовсім не дає, —Каже заєць все, як є.А мурашка: – РозбудитьЯ Ведмедя можу вмить!Заєць думає: «Ой-ля!Хвалькувате це маля».Та бере його мерщій,Садовить на хвостик свій,І несе до тих воріт,Де живе ведмедів рід.Храп гуде, немов гроза,В двір мурашечка вліза…Що ж то буде, що буде?!.Заєць став собі і жде.А мурашечка – в замок —Та до хати… Звір замовк.Тиша! Потім лютий рев —Аж летять листки з дерев!Знову тиша. Зайчик рад.Йде мурашечка назад.Крізь штахетиння рідкеБачить заєць ще й таке:На одній нозі ведмідьТо плигає, то стоїть.Щось із вуха витряса,З гніву сам себе куса.Заєць думає: «Ого!Ти шукай всю ніч того,Хто у вусі був твоїм,А ми спатоньки ходім!»<p><em>1965</em></p></section><section><p>КАЛАЧІ</p>Несе киця на хвостіТри калачі золоті.Один калач буде матиМоя мати.Другий калач для татаНесе киця хвостата.Третій калач для сестри.То вже три.Що ж, для всіх не вистача —Буду я без калача.Киця каже: – Пробач,Загубився твій калач.Сестра каже: – Тихо! Цить!Дам тобі свого вкусить!Тато каже: – Сину!Бери мого половину!Мати каже: – Не плач!Бери собі мій калач!А я вибігаю з хатиКалача свого шукати.Через гори, через лукиСтежкою біжу навскач…Гей, куди ж це закотивсяМій калач?<p><em>1965</em></p></section><section><p>НЕПОРОЗУМІННЯ</p>Пес у нашого сусідаНазивається Сніжок.Білий він, немов зі снігуМає вшитий кожушок.Він біленький, він гладенький,Але ж лютий, мов яга.Півсела перекусає,Як зірветься з ланцюга.От вам хитрощі природи,Непорозуміння знак.А якщо поміркувати —Має бути все не так!Сніг повинен бути синім,Бо він падає з небес.Пес повинен бути чорним,Бо то чортів син – не пес.<p><em>1965</em></p></section><section><p>ДЯДЬКО ДОЩ</p>Дядько Дощ стоїть над лісомНеба велетень сяга.Він сміється, мов залізомДудонить: – Га-го! Га-га!Одягнувся, мов на свята,Запорозький в нього шик:Тучі шапка сивувата,Блискавки червоний шлик.Довжелезні срібні вусаЛюто вітер розвіва.І тремтить пшениця руса,І втіка за горб трава!<p><em>1967</em></p></section><section><p>КАПЕЛЮХ</p>В одному лісі білий грибВ історію печальну влип.Він у брилі посеред трав,Як пасічник, собі стояв.І, звісно, змалку боровикСкидати капелюх не звик.Він мамі й батькові на злістьУ капелюсі спить і їсть.Або зайде, бувало, в клубІ стане в шапці, наче слуп[4].«Скинь, – кажуть, – грибе, малахай!»А він як гляне – хоч тікай!В кінотеатрі гриб сидить.«Скинь капелюх!» – народ кричить.А він собі сидить, як мур, —Анітелень, ані мур-мур.Бувало, зайчик стриб та стриб…«Здоров був, друже!» – крикне гриб,Та капелюха не скида.Отож і скоїлась біда:Чудовий жовтий капелюхПриріс боровику до вух!Скупатись хоче гриб, алеКупатися у шапці зле.Йому здається, що осаЙого під шапкою куса!Нема рятунку! Хоч скорішТу шапку з вухами відріж!</section><section><p>ЗАГАДКИ</p>1Що то за такий співецьПосеред обори —На голові гребінець,А на ногах шпори?<p><em>(півень)</em></p>2У зеленій суконці —На весняному сонці,В золотистому платті —При осіннім багатті,У білесенькій льолі —На засніженім полі.Так одягаюсь —Як називаюсь?<p><em>(берізка)</em></p>ЗБез рук, без ніг,Без крил і без мотору —На землю ліг,А потім знявся вгору.<p><em>(дим)</em></p>4Не літає, хоч має крила,Хліба не їсть, хоч робить на хліб.Слабне без вітру, а з вітром – сила,Працює невтомно по декілька діб.<p><em>(вітряк)</em></p><p><em>2011</em></p></section><section><p>МУРАШКА</p>Вилізла мурашка на лопух,Подивилась весело навкруг:   – Скільки тут повітря і тепла,Я ж, дурненька, в бур’яні жила.Вилізла мурашка на ромен,Мовби крила виросли з рамен:   – Що за диво – пелюстки в росі,   – Як могла я жить на лопусі!Вилізла мурашка на тарільСоняха, що сяяв серед піль:   – Боже, скільки золота й зерна!   – Що ромен? Билиночка сумна!Вилізла мурашка на сосну,Глянула в далечину ясну:   – Піді мною цілий світ лежить —   – Як могла я на бадиллі жить!Над сосною чорна хмара йшла,Срібний дощик по землі тягла.А мурашка крикнула: – Зажди! —І взялась за ниточку води,Вилізла на хмару і ляглаБіля сонця, горда, хоч мала.   – Як могла я жити на сосні,Коли сонце впорівень мені!Розійшлася хмара дощова —Вниз летить мурашка ледь жива.Де вона – дарма питаєш ти,Вже її нікому не знайти!<p><em>1967</em></p></section><section><p>ПЛЕСО</p>Люблю я заглядати в плесо,Очима досягати дна.Там щука блискає, мов лезо,І погляд мій перетина.Одначе я дивлюся знову:А що там глибше, що на дні?Діряву місяця підковуЯ бачу в синій глибині.Це дивина: вода прозора,По дну застелена блакить,І щука – мов ракета скора,Яка до Місяця летить!..<p><em>1975</em></p></section><section><p>ЗАЄЦЬ</p>Заєць має двоє вух.Як одним він рухає,Другим слухає вітрець,Що за полем дмухає.Одним вухом чує співМиші під копицею,Другим чує, як ідеДядечко з рушницею.Так пасеться він собіВрунами зеленими,Так працює цілий деньВухами-антенами.А коли настане ніч,Спатоньки вкладається —Одне вухо стеле він,Другим накривається.<p><em>1972</em></p></section><section><p>ШКОЛА</p>Наче вулик, наша школа,Вся вона гуде, як рій.І здається, що довколаРозквітають квіти мрій.Бігають, сміються діти,Та – лиш дзвоник задзвенить —Стане тихо, ніби в квітиПоховались бджоли вмить.<p><em>1973</em></p></section><section><p>СМЕРІЧКА</p>Стоїть смерічка на горіУ сонці, наче в янтарі.І ми до неї в гості йдем —Вона росте, і ми ростем.Стоїть смерічка на горіВ снігу, неначе в киптарі.І ми до неї в гості йдем —Вона росте, і ми ростем.<p><em>1973</em></p></section><section><p>ОСІНЬ</p>Небеса прозорі,Мов глибінь ріки.Падають, як зорі,З явора листки.А над полем ниткаДзвонить, як струна,Зажурилась квітка —Чує сніг вона.<p><em>1973</em></p></section><section><p>ПІСНЯ ПРО ПШЕНИЦЮ</p>Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.</section><section><p>Конец ознакомительного фрагмента.</p><p>Текст предоставлен ООО «ЛитРес».</p><p>Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.</p><p>Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.</p></section><p>Примечания</p><section><p>1</p><p>Постіл, шкіряний черевик.</p></section><section><p>2</p><p>Вузол.</p></section><section><p>3</p><p>Маленька подушечка.</p></section><section><p>4</p><p>Стовп.</p></section>

Твори для дітей Вибране

Полная версия

Другие книги автора: