Украинская поэзия

Нове видання вибраних творів Т. Г. Шевченка. Вперше публікуються в повному обсязі всі відомі ілюстрації до «Кобзаря», виконані на початку 1930-х років видатним художником-бойчукістом Василем Седляром (1899–1937). У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн

У світі, мабуть, не існує людини, яка б не пам’ятала найщасливіших чи найтрагічніших днів свого життя. Але це лише окремі дні. Усі ж інші для більшості людей зливаються у суцільну строкату смугу за вікном рухомого потяга й нічим не відрізняються один від одного. Проте існує дуже незначна когорта людей з особливим поетичним відчуттям світу, яким, мабуть, Всевишнім даровано талант і вміння робити «стоп-кадр» у суцільному потоці буття і наповнювати змістом кожен прожитий день. Вони, на відміну від багатьох, чують, як росте трава, як сміється сонячний літній ранок, як розмовляють під поривами осіннього вітру між собою дерева, як створюють у небі дивовижні образи хмари… До цієї когорти належить і Олександр Афонін – громадський діяч і водночас людина з поетичною душею, для якого кожен день – це цілий Всесвіт, наповнений смислом, красою, любов’ю до життя, котрим він щедро ділиться зі своїми читачами.

Рідна пісня стала невід’ємною частиною життя Українських січових стрільців, загони яких до останку змагалися з російськими поневолювачами у 1914–1918 роках. Духовні спадкоємці кращих традицій українського війська спочатку залюбки співали народні творіння, а невдовзі в стрілецькому середовищі народилися десятки своїх пісень, які виховували в народі патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Потім на кожну пісню було накладено майже 70-літнє радянське табу. Уперше в історії України зібрано майже всі пісні в одній книзі (оригінали взято з видань 1920-х років), уперше віддано належне авторам (їх аж 24): у більшості творів, які досі вважалися народними, тепер заслужено названо своїх творців віршів та мелодій. Ні в Другу світову війну, ні у теперішній війні з Росією українці не мали стільки незабутніх та нев’янучих пісень, скільки їх було написано талановитими митцями січового стрілецтва, більшість з яких вважаються народними. Дав би Господь зберегти і примножити цей дорогоцінний пласт, який завжди був і залишиться золотими сторінками сивої давнини.

Василь Симоненко (1935–1963) – український поет-шістдесятник і журналіст – пішов із життя у неповних 28 років. Лише одна книжка була видана за життя поета. Але вже тоді набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960—1970-х pоків. Провідною темою його творчості є любов до України, її безталанного народу (i в цьому пряме продовження шевченкiвських традицiй). Тільки в незалежній Україні вiршi поета були надруковані у повному обсязі та без цензурних втручань. У 1995 році Василю Симоненку посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка. До цієї книжки включено поезії, які були надруковані у збірках, що вийшли за життя («Тиша і грім») та після смерті поета: вірші, поеми, сонети, балади, казки, байки, а також окремі новели. Усі вони пережили випробування часом і є актуальними й сьогодні.

Ця книга – справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889–1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах. Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі. Основою праці стали документи слідчої справи за 1933–1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922–1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму. У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи – табірного щоденника Остапа Вишні – та його листи із концтаборів, де довелося перебувати письменнику. Це своєрідні шедеври літературної творчості, часто наповнені не традиційним українським, а чорним гумором страждальця-гумориста. Публікуються і деякі літературні твори Остапа Вишні, які викликали шквал вульгарно-соціологічної критики із звинуваченнями письменника у буржуазному націоналізмі й навіть у фашизмі, а також листи та спогади його рідних і тих людей, з якими гуморист сидів в одній камері чи перебував в одному концтаборі. Ця книга, що творилася упродовж тридцяти років, є свідченням боротьби системи із митцями, найталановитіші з яких зазнавали репресій і знищення.

«Хвала сонцю»—це перша поетична збірка педагога Стецівської СШ Звенигородського району з багаторічним досвідом, з добрим і щирим серцем Любові Михайлівни Білозерської. Тонко відчуваючи життя, всі проблеми сьогодення, поетеса засвідчує своє ставлення до оточуючого її світу, співпереживає з односельцями, своїми учнями, стає їх літописцем.

Нет ничего интересней жизни... Часть самых сокровенных дум в этом писании.

«Сказал нам русский царь: для русских не нужны заботы гражданина, я думаю за вас! Мой ум вас сторожит от чуждых нападений, от внутреннего зла… Отечество вам – флаг над гордыми дворцами, Россия – это я», – эти строки приводит в своем дневнике Тарас Григорьевич Шевченко (1814–1861), классик русской и украинской литературы, «кобзарь» (народный певец-сказитель), как его называли после выхода знаменитого сборника стихов. Тарас Шевченко стал символом украинской самостийности. Насколько это справедливо? Каким он был в действительности? На эти вопросы ответит дневник писателя – его сокровенные мысли. Кстати, он писал его по-русски. По-русски, и думал. Шевченко в последние годы стал фигурой, которая во многом разъединяет русскую и украинскую культуру. А всё могло бы быть наоборот…

«Базар» Емми Андієвської – поетична збірка, для якої характерні виразні сюрреалістичні образи та багатство дисонансів***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

«Данило Галицький» Миколи Бажана — історична поема, в якій автор возвеличує патріотизм українського князя. Проектуючи події давнини на сучасні для митця реалії, автор закликає до відважності і патріотизму. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан — український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Елегія атракціонів» Миколи Бажана – поезія, яка представляє авангардистську урбаністичну лірику автора***. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Дорога» Миколи Бажана – філософська поезія, лейтмотивом якої є роздуми ліричного героя над суперечливістю людських доль, над складністю торування власного шляху***. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Гетто в Умані» Миколи Бажана – експресіоністична поема, в якій автор піднімає болючу тему нелюдської жорстокості німців до євреїв під час Другої світової війни***. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Гофманова ніч» Миколи Бажана – поезія, головним героєм якої є Гофман – романтичний бунтар, який протистоїть ницості богемного життя***. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Нічні концерти» Миколи Бажана – цикл поезій, присвячених темі музики***. Він складається з семи віршів, що може бути прочитано як аналогія до семи нот. У цих творах автор згадує композиторів Шостаковича, Шуберта, Леонтовича і Грабовського, захоплюючись їхніми творіннями. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Пильніше й глибше вдуматися в себе…» Миколи Бажана – філософська поезія, лейтмотивом якої є роздуми над безмежним простором внутрішнього світу людини, над унікальністю її мозку, який за природою є справжньою галактикою***. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Поезії 1929-1940 років» Миколи Бажана – це добірка віршів, в яких гармонійно поєднані ідейне начало та метафоричне оздоблення***. Автор поезій експериментує з ритмікою та строфікою, використовує прийоми алітерації та асонансу. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Розмова сердець» Миколи Бажана – філософська поема, лейтмотивом якої є пошук ліричного героя гармонії з внутрішнім «я»***. Твір наповнений смутними настроями, неможливість знайти душевний спокій породжує внутрішній психологічний дискомфорт автора. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Труна Тімура» - філософсько-історична поезія, лейтмотивом якої є зображення жорстокості і нищівної сили завойовництва на прикладі відомої постаті середньоазіатського полководця Тимура (Тамерлана)***. Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.

«Будівлі» Миколи Бажана – це віршована трилогія, у якій метафорично зображено різні споруди. Вона складається з циклів «Собор», «Брама» і «Будинок», які ліричним героєм сприймаються через метафору тіла. Будівлі постають як характеристика готики, бароко та пролетарського будівництва. У поезії «Будівлі» простежується неодзначене ставлення митця до індустріального прогресу та електричного пафосу, коли «стогне степ і стугонить країна».