Украинская литература

«За мить щастя» Олеся Гончара – це психологічна новела***. Дія відбувається у перші повоєнні роки, головний герой твору – молодий артилерист Діденко – закохується у незнайомку, але їхня любов обертається трагедією. Світ умовностей проти свободи вічного почуття – саме таким є центральний конфлікт новели «За мить щастя» Олеся Гончара, яка є обов’язковою частиною шкільної програми. Найвідомішими творами автора є романи «Собор», «Тронка», «Прапороносці», новела «Модри камень».

«Весна», «На шляху», «Назустріч» – це вірші Богдана-Ігоря Антонича, які увійшли до цієї невеличкої збірки та є яскравим прикладом натурфілософської лірики. Мотив єднання людини з природою, їхнього взаємопроникнення для його поезії є наскрізним. Манера письма Б.-І. Антонича – модерна, оскільки у ній наявні цікаві метафори і порівняння. Ніч, у рушницю якої хтось вклав зорі-кулі, ластівки, які записують початок дня у свою пташину книгу – світ природи постає в його віршах у романтично-символічних тонах.

«Лихий попутав» Панаса Мирного – оповідання, героїня якого – обдурена і зганьблена молода дівчина, що несе хрест свого проступку все життя***. У творі центральним є образ жінки, серед інших творів автора про жіночу долю – роман «Повія».

«Народолюбець» Панаса Мирного – соціально-психологічне оповідання, у якому автор розкриває типову для його творчості проблему взаємин інтелігенції та простого народу***. Перу автора належать й інші твори, написані у жанрі малої прози, зокрема, «Лихий попутав», «Серед степів» тощо.

«Пархімове снідання» Григорія Квітки-Основ’яненка – це анекдотичне оповідання про нерозсудливого чоловіка, який став жертвою глузування владної дружини і наївся хріну. «Бачили очі, що купували – їжте, хоч повилазьте» - українське народне прислів’я є лейтмотивом твору, який складає низку сатирично-гумористичних оповідань Квітки-Основ’яненка разом з такими як «Підбрехач», «Салдацький патрет» та ін.

«Підбрехач» Григорія Квітки-Основ’яненка – це гумореска, у якій дотепно описано історію кумедного сватання кульгавого хлопця до дівчини***. Легкий гумор, народна мова формують у творі фольклорний колорит. «Підбрехач» належить до низки анекдотичних оповідань автора поруч з такими як «Пархімове снідання», «Салдацький патрет» та ін.

«Салдацький патрет» Григорія Квітки-Основ’яненка – це сатиричне оповідання, в якому автор висміює різні соціальні верстви населення***. Кузьма Трохимович – маляр, який вирішив перевірити свою майстерність у нестандартний спосіб. Солдат, намальований ним, сприймається людьми за живого, що утворює низку кумедних ситуацій. Найвідомішими творами автора є повісті «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов», «Маруся», «Конотопська відьма» та ін.

«Сердешна Оксана» Григорія Квітки-Основ’яненка – це сентиментальна повість про тяжку долю дівчини***. Закохана Оксана знівечила своє життя через гарного «копитана», який лише грався з нею, натомість чесний парубок Петро врятував її і запропонував одружитися. Автор підкреслює порядність простих людей, який вміють любити по-справжньому. Найвідомішими творами автора є повісті «Козир-дівка», «Щира любов», п’єси «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик».

«Мишка» Богдана Лепкого – твір, який правомірно названий «казкою для дітей, для малих і великих». Мишка жила у хаті, в якій відбувалися темні справи. Скрізь війна та бідність, її ж господарі мали повну скриню грошей. Вони не пошкодували худої нещасної жінки, яка просила лише трохи молока. Мишка, бачачи, скільки зла від тих грошей, знищила їх. Саме проблема людської жадібності та ненаситності і є лейтмотивом казки «Мишка» Б. Лепкого.

«У невідому путь» Івана Липи – філософська притча, в основу якої покладена глибинна ідея. Образ черепахи, яка все життя витратила на довгий шлях до омріяної вершини, є символічним. Чи часто ми вміємо задовольнятися тим, що в нас є? Яка природа вічного шукання і неспокою? Чи завжди наші прагнення приводять до бажаного результату? Автор залишає відкритими ці питання у своїй притчі «У невідому путь».

«Лихі люди» Панаса Мирного – повість, присвячена темі боротьби кращих верств населення за інтереси народу***. Для твору характерна контрастність образів: чесні інтелігенти Петро Телепень і Тимофій Жук протиставляються підступним і лицемірним Шестірному і Григорію Попенку. Перу автора належать й інші прозові твори, зокрема, роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», повісті «Голодна воля», «Лихо давнє й сьогочасне» тощо.

«Морозенко» Панаса Мирного – оповідання про хлопчика, який у лютий мороз відправився до хрещеного батька посипати на Новий рік, аби щось дістати їстівного для родини, і змерз***. Проблема селянської бідноти гостро звучить у творі, перу автора належать й інші оповідання, зокрема, «Як ведеться, так і живеться», «Серед степів» тощо.

«П’яниця» Панаса Мирного – соціально-психологічна повість, присвячена темі викриття гнилої основи чиновницької служби в Україні***. Перу автора належать й інші прозові твори, зокрема, роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», повісті «Голодна воля», «Лихо давнє й сьогочасне» тощо.

«Робота» Панаса Мирного – це філософський нарис-роздум, в якому автор міркує над шляхом людини, над плинністю років***. Працювати, аби зробити хоч щось для рідного краю – ця мета була і є для Панаса Мирного сенсом і радістю всього життя. Перу автора також належать й інші медитативні твори, зокрема, нарис «Рідна мова».

«Рід» Панаса Мирного – психологічне оповідання про хлопця, якого наука завела у моральне зубожіння***. Батьки догоджали йому в усьому, аби вчився і став паном, в результаті чого пиха виросла в хлопця настільки, що він відцурався рідної матері. Перу автора належать й інші твори, написані у жанрі малої прози, зокрема, «Серед степів», «Морозенко» тощо.

«Серед степів» Панаса Мирного – ліричний нарис, для якого характерні імпресіоністичні елементи***. Автор акцентує увага на почуттях героя, який, лишившись наодинці з природою, захоплюється її красою і гармонією. Перу Панаса Мирного належать й інші твори, написані у жанрі малої прози, зокрема, «Палійка», «Морозенко» тощо.

«Спокуса» Панаса Мирного – п’єса, у якій дійовими особами є відомі біблійні персонажі: Адам, Єва та ін.***. Перу автора належать й інші драматичні твори, зокрема, «Лимерівна», «Згуба» та ін.

«Апокаліпсична картина в Києві» Івана Нечуя-Левицького – прозова замальовка картини вечірньої пожежі в Києві***. Твір позначений імпресіоністичними штрихами, для нього характерна яскрава візуалізація. До подібних описових творів також належить невеличке оповідання «Сокільська гора».

«Без пуття» Івана Нечуя-Левицького – сатирична повість-пародія на декадентство***. Головними героями твору є егоїстичні й гонорові Павлусь і Настуся – діти багатих людей, які ведуть богемний спосіб життя і яким глибоко байдужа доля рідного народу. Перу автора належать також й інші соціально-психологічні твори, зокрема, «Дві московки», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я» та ін.

«Біда бабі Палажці Солов’їсі» Івана Нечуя-Левицького – оповідання, наповнене картинами з життя селянської сім’ї***. Родинні взаємини описані з легким гумором, для твору характерний фольклорний колорит і жива народна мова. Перу автора належить низка подібних за тематикою і стилем творів, зокрема, «Біда бабі Парасці Гришисі», «Кайдашева сім’я» та ін.