А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я Ё
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Выберите необходимое действие:
Меню Свернуть
Скачать книгу Книга Застою. 1965–1976

Книга Застою. 1965–1976

Язык: Русский
Год издания: 2021 год
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 15 >>

Читать онлайн «Книга Застою. 1965–1976»

      Книга Застою. 1965–1976
Олена Олексiiвна Литовченко

Тимур Іванович Литовченко

101 рiк Украiни
«Застiй» однi згадують як перiод спокою, «золоту» добу розвиненого соцiалiзму, iншi – як лихолiття, яке «глушили оковитою». У цей перiод масово пiшло з життя поколiння, яке на власному досвiдi пам’ятало революцiйнi подii 1917 року, трансформацiю Росiйськоi iмперii в СРСР i катастрофу Першоi Украiнськоi Республiки. Вiдповiдно, героiку революцii змiнив всеохопний культ Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. Разом з тим представники молодого радянського поколiння з рiзних причин i кожен по-своему вiдчували: далеко не все гаразд зi звичною всiм дiйснiстю! Але розбиратися з негараздами потрiбно вкрай обережно, щоб не наразитися на всесильний КДБ… Щоб не роздiлити сумну долю «шiстдесятникiв», яких «виправляли» вже не тiльки в таборах, але i в психiатричних лiкарнях. Щоб не бути розтоптаним, як паростки «Празькоi весни». Хто мiг – той намагався втекти за кордон. Решта ж призвичаювалася до нових умов…

Тимур Литовченко, Олена Литовченко

Книга Застою. 1965-1976

© Т. i О. Литовченки, 2019

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2018

Передмова

Сукхаватi[1 - Сукхаватi (санскр. «Поле, Сповнене Щастя») – буддiйський рай.]. Поза простором i часом

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Щойно будда Амiтабха[2 - Один з п’ятьох дгьянi-будд, будда захiдного напрямку. Творець i управитель буддiйського «Поля, Сповненого Щастя» – раю Сукхаватi.] вимовив i якомога довше «розкатав» священну мантру, як все довкiлля засяяло мiрiадами дiамантових вогникiв. До чого ж це прекрасно!.. Втiм, нiяка краса давно вже не зачiпала, не зв’язувала i не прив’язувала до себе його особистiсноi сутi. Отож тепер будда Амiтабха абсолютно безкорисливо й вiдсторонено старався для iнших – для тих, хто завдяки палким молитвам перероджувався на Полi, Сповненому Щастя, й тепер блаженствував тут.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Кожна клiтиночка червоного тiла[3 - Тiло будди Амiтабхи мае червоний колiр, що символiзуе втiлення в ньому чотирьох карм: дiянь очищувальних, поширювальних, пiдкорюючих та суворих.] будди вiбрувала, розповсюджуючи довкола благодатнi хвилi. Вiд цього ставали ще благодатнiшими родючий грунт, жива вода й запашне повiтря, а будiвлi з золота, срiбла, коралiв i коштовних каменiв – ще прекраснiшими. Слiдом за Амiтабхою i всi тутешнi жителi – бодхiсатви найвищого рiвня пiдхопили дружно:

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Якщо досi Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими дiамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками свiтла, немов гiгантськi грона розкiшного феерверка. І от дивина: хоч яким слiпучим було це свiтло, проте очей воно зовсiм не рiзало.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Такою була прадавня мрiя Амiтабхи – створити райську мiсцинку для того, щоб насолоджувалися тут просвiтленi душi. Незлiченний час минув, доки вiн еволюцiонував i з простоi душi перетворився спочатку на бодхiсатву Дхармакару, а вже згодом i на будду Амiтабху. Й тiльки тодi спромiгся практично реалiзувати цю прадавню мрiю в тонкому духовному свiтi.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Отож тепер душi бодхiсатв мали можливiсть довго, нескiнченно довго насолоджуватися життям на Полi, Сповненому Щастя, в прекрасних будiвлях iз золота, срiбла, коралiв i коштовних каменiв, буквально купаючись у променистiй нiрванi. Досягнувши певного рiвня духовного розвитку, потрапити сюди було дуже просто: в момент смертi всього лише прочитати спецiальну мантру, присвячену буддi Амiтабсi, й не мати сумнiвiв щодо мiсця свого посмертного потрапляння – отак просвiтленi й опинялися в Сукхаватi. А пiсля приемного в усiх вiдношеннях перебування в сансарi (тривалого чи не дуже – то вже залежало вiд iхнього власного вибору) цi високi душi мали можливiсть знову втiлитися в земне тiло… але могли й не втiлюватися – це вже кому з бодхiсатв як заманеться.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Утiм, ситуацiя з прибiчниками й послiдовниками рiзних гiлок та шкiл буддизму була бiльш-менш зрозумiлою. Натомiсть коли на Полi, Сповненому Щастя, з’являлися вiдвiдувачi з iнших осель (а, як вiдомо, цих осель в домi Сущого багато, багато… дуже багато!..) – отут вже слiд було чекати чогось по-справжньому незвичайного. Можна смiливо констатувати, що якби будда Амiтабха дуже давно не втратив найменшоi прив’язаностi до земного життя в усiх його проявах, то деякi з цих гостей могли б навiть розвеселити його. Але не в теперiшньому станi…

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Нi-нi, тiльки не в теперiшньому станi самадгi!.. Тепер його вiчна сутнiсть насолоджуеться нiрваною, купаеться в нiй i купатиметься цiлу вiчнiсть. І нiщо не в змозi вивести будду з вiдстороненоi рiвноваги.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

А мiж тим гостi з iнших осель бувають доволi-таки веселими, смiшними й дивакуватими. Наприклад, колись давно… навiть дуже давно хтось iз вiдвiдувачiв розповiв, нiбито спрямований з нескiнченностi в нескiнченнiсть палаючий меч Манджушрi[4 - Манджушрi – у буддизмi Махаяни i Ваджраяни бодхiсатва, «оберiгач Раю на Сходi», легендарний сподвижник Будди Гаутами.] (яким вiн, як вiдомо, розсiюе морок невiгластва) людськi душi, перебуваючи на пiдйомi, використовують для своерiдних змагань: хто з них, розкинувши руки на обидва боки, якомога швидше й довше бiгтиме-ковзатиме з нескiнченностi в нескiнченнiсть?! Називалося це чомусь «гонитвою лезом Оккама».

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

При цьому змагальники ставили за приклад Гаутаму Сiддгартху: подейкували мiж собою, нiбито вiн брав участь аж в сiмдесяти тисячах подiбних «перегонiв», внаслiдок чого таки досягнув нескiнченностi. А досягнувши – пiшов на земне втiлення i перетворився на справжнього Будду. А ще – нiбито спромогтися на таке в iдеалi може кожна душа. Це ж треба таке вигадати! Якби будда Амiтабха лишався прив’язаним до звичайного земного життя бодай однiею клiтиною свого священного червоного тiла, вiн би несказанно розвеселився, почувши таке. Але тепер…

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Інший вiдвiдувач в захватi вигукував, на всi боки озираючись: «Ох, до чого ж у цьому iхньому раю файно, хлопцi! До чого ж файно… Однак менi милiша наша Украйна». А третiй прошепотiв на вухо своему товаришевi: «Поглянь-но о-о-он на того – це ж ну просто викапаний наш козак Мамай! Сидить, так само ноги схрестивши, i все думае про щось свое… думае, думае… От чого тiльки йому бракуе, то це бандури в руках i набитоi конопельками люльки в зубах. А так чистiсiнький Мамай! Я тобi кажу…»

Цi дивнi гостi вважали, нiбито Амiтабха iх не чуе, хоча Поле, Сповнене Щастя, було еманацiею самого його ества. То як же мiг будда не вiдчувати цим самим еством, про що шепочуться вiдвiдувачi?..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Отакi дотепники трапляються зрiдка з-помiж вiдвiдувачiв. Хто вони – всi цi дотепники, жартуни-веселуни? З якоi землi? І де, в яких божественних сферах мандруе душа того бодхiсатви, якого вiдвiдувачi назвали «козаком Мамаем»… Либонь, вельми дивною е та земля, якщо вiд дотепних цих вiдвiдувачiв вiн почув ще одну незвичайну фразу, вимовлену пошептом: «Рабiв до раю не пускають!..»

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

А ще чи то загадка, чи запитання, з яким вони зверталися мало не до кожного тутешнього бодхiсатви: «Доки крила нашого Небесного Сокола лишатимуться зв’язаними? Адже маючи зв’язанi крила, Сокiл не може лiтати». При цьому один iз вiдвiдувачiв, похиливши чубату голову, почав зажурено наспiвувати гарним оксамитовим баритоном: «Чому… я не сокiл?.. Чому… не лiтаю?..»

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Але що означало все це як для самого будди Амiтабхи, так i для iнших жителiв раю Сукхаватi? Нiчого, практично нiчого. Суцiльнi земнi клопоти, пустопорожнi та беззмiстовнi. Значно милiшими були зовсiм iншi звуки – священнi мантри, вiд яких Поле, Сповнене Щастя, спочатку уквiтчувалося мiрiадами дiамантових вогникiв, а потiм вибухнуло живильними потоками свiтла, немов гiгантськi грона розкiшного феерверка…

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

1965. Трое в «Украiнi»

Ростов-на-Дону, 2 сiчня 1965 року

Ах, до чого ж добре, що вiн настiльки вчасно забрався з цiеi нелюб’язноi, негостинноi… можна навiть смiливо говорити – ворожоi Украiни!

Правду люди кажуть: риба шукае, де глибше, а людина – де краще. Чи було малому циганчуковi добре на цiй огидно-зрадливiй Украiнi?! Що такого Владо побачив там, окрiм безпросвiтного горя i суцiльних злиднiв?! Та про це навiть говорити не доводиться…

Єдине добре, що там сталося – це, власне, його поява на бiлий свiт десь на просторах Подiлля. Але ж далi, далi!..

Батька вiн навiть i не пам’ятав як слiд. Все, що лишилося вiд батька, – в жодному разi не спогади, а просте усвiдомлення, що будь-хто з людей окрiм мами обов’язково мае також i тата. Просто таким чином влаштований свiт…

Матiр вiн згадував дуже рiдко, причому спогади цi були якимись рваними, фрагментарними: вона уявлялася то як пара нiжних пестливих рук, то як доволi низький, але приемний голос, то як усмiхнений рот з крихiтною, ледь помiтною родимкою трохи лiворуч бiля складочки шкiри, що простягнулася вiд верхньоi губи до перенiсся… Оце й усе, що пам’ятав Владо.

Значно чiткiше уявляв свою мимовiльну мачуху – тiтку Мокрину, звичайну селянку iз згаслим вiд безрадiсного та безпросвiтного життя поглядом темно-сiрих очей, вкритим передчасними зморшками обличчям i натруженими руками, почорнiлими й зашкарублими вiд постiйноi важкоi роботи на землi. Дiтей тiтки Мокрини – своiх зведених братикiв – вже почав забувати… але ж не ii саму!..

Всiх цих трьох найдорожчих йому дорослих людей – тата, матiр i тiтку Мокрину – Владо безповоротно втратив. Усi вони пiшли в небуття саме там, на далекiй тепер негостиннiй Украiнi. А iще?..

А що там iще було згадувати!..

Дитячий будинок у Кiровоградi, з якого вiн декiлька разiв тiкав, намагаючись розшукати родичiв?..

Кiровоградський завод, на якому працював токарем?..

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 15 >>
Новинки
Свернуть
Популярные книги
Свернуть