Войти
Текст
отзывы: 0 | рейтинг: 0
В оточеннi iдiотiв, або Як зрозумiти тих, кого неможливо зрозумiти
Томас Ерiксон
Томас Ерiксон (нар. 1965) – шведський письменник, психолог з соцiальних комунiкацiй, бiхевiорист та особистий тренер. Як письменник вiн дебютував у 2011 роцi з кримiнальною серiею про бiхевiориста Алекса Кiнга. Томас написав двi науково-популярнi книги про спiлкування та поведiнку людей – «В оточеннi iдiотiв» i «В оточеннi психопатiв». «В оточеннi iдiотiв» – бестселер 2015—2018 рокiв. Томас Ерiксон подiляе людей на чотири кольоровi типи. Вiн описуе логiку поведiнки, темперамент, систему цiнностей представникiв кожного з кольорiв. Чому одних людей ми розумiемо з пiвслова, а iнших не розумiемо взагалi? Чому дуже успiшнi люди iнколи здаються нам iдiотами i психопатами? Як подивитися на себе очима iнших людей i навчитися розумiти навiть тих, хто на нас абсолютно не схожий? Книга допомагае краще сприймати людей з рiзними типами поведiнки й ефективно з ними спiлкуватись i може стати настiльною для керiвникiв, психологiв, менеджерiв усiх рiвнiв.
Томас Ерiксон
В оточеннi iдiотiв, або Як зрозумiти тих, кого неможливо зрозумiти
SURROUNDED BY IDIOTS
HOW TO UNDERSTAND THOSE WHO CANNOT BE UNDERSTOOD
BY THOMAS ERIKSON
Перекладено за виданням:
Second revised version, Cape Town March 2017 by Martin Pender
Version date: 6 March 2017
Переклад з англiйськоi
В. Махонiна
Copyright © Thomas Erikson, 2014
© В. Махонiн, переклад з англ., 2018
© М. Мендор, художне оформлення, 2018
Вступ
Всi вони iдiоти та дурнi
Це сталося в коледжi – тодi я нарештi усвiдомив, що з певними людьми краще знаходжу спiльну мову, нiж з iншими. З окремими друзями комунiкувати було простiше: у будь-якiй розмовi ми завжди знаходили правильнi слова, i загалом все протiкало розмiрено. Жодних конфлiктiв, нам подобалося спiлкуватися одне з одним. Водночас з iншими людьми все йшло не так, як очiкувалося. Певнi речi, про якi я говорив, залишалися без уваги, i я не мiг зрозумiти, у чому ж полягала причина.
Чому комунiкацiя з одними людьми була настiльки невимушеною, тодi як iншi здавалися цiлковито аморфними? І хоча в юному вiцi це питання не було таким, що заважало менi спати вночi, я досi згадую епiзоди, якi наштовхували мене на роздуми, чому ряд дiалогiв вiдбуваеться в природному ключi, а iншi навiть розпочати складно – незалежно вiд моеi поведiнки. Просто незбагненно!
Я пам’ятаю, як почав застосовувати рiзнi методи для перевiрки людей: намагався висловлювати однаковi думки в схожих контекстах, щоб подивитися, якою буде реакцiя. Часом результат був очiкуваним – тодi цiкава дискусiя розвивалася далi. Проте в окремих випадках взагалi нiчого не вiдбувалося – люди дивилися на мене так, нiби я прибув з iншоi планети. Хоча iнодi я так i почувався.
В юному вiцi все здаеться очевидним та нескладним. Оскiльки деякi люди в моему колi друзiв реагували спокiйно, вони автоматично переходили до числа хороших хлопцiв. Таким чином, проблема крилася саме в тих, хто не розумiв мене. А хiба ж можна було знайти iнше пояснення? Тим паче, я ж завжди поводив себе однаково! Отже, дехто просто мав проблеми в собi. Саме через нерозумiння позицii цих людей я почав триматися вiд них осторонь.
Якщо хочете, називайте мою поведiнку максималiстською, однак тодi вона давала цiкавi результати. З роками все змiнилося.
Отже, життя йшло своею чергою – робота, сiм’я, кар’ера. Я продовжував дiлити людей на приемних, розсудливих i таких, кого взагалi неможливо зрозумiти.
Одного разу, у вiцi двадцяти п’яти рокiв, я зустрiв чоловiка, що працював на самого себе. Сьогоднi 60-рiчний Стуре е засновником власного бiзнесу, який вiн вибудовував протягом багатьох рокiв. У той час менi було доручено проiнтерв’ювати Стуре перед вiдкриттям якогось проекту. Ми розпочали з обговорення, як функцiонуе його органiзацiя, i одним iз перших зауважень, висловлених Стуре, було те, що його оточують виключно iдiоти. Я згадую, як смiявся, оскiльки менi здалося, що це звучить кумедно. Проте Стуре вкладав у своi слова буквальний змiст. Його обличчя наливалося кров’ю, коли вiн пояснював, що люди, якi працюють у вiддiлi А – повнi iдiоти. Кожен iз них. Вiддiл Б – мiсце дурнiв, якi взагалi нiчого не розумiли. А вiн ще навiть не дiйшов до вiддiлу С! Останнiй вважався найгiршим: працiвники там були настiльки дивними та своерiдними, що Стуре навiть не мiг усвiдомити, як взагалi вони були спроможнi приходити на роботу вранцi.
Вiдповiдно до того, як розгорталася наша розмова, я все бiльше помiчав, що в цiй iсторii е щось абсолютно ненормальне. Я запитав, чи дiйсно вiн вважае, що оточений дурнями. Стуре зиркнув на мене й пояснив, що мало хто з його працiвникiв справдi вартий уваги. Крiм того, вiн вiдкрито дав зрозумiти колегам, як ставиться до них. Так, Стуре без вагань мiг назвати кого-небудь дурнем на очах у всiеi компанii. Результатом подiбноi поведiнки стало, зокрема, те, що всi працiвники трималися вiд Стуре подалi. Нiхто не наважувався залишатися з ним наодинцi. Поганi новини нiколи не доходили до Стуре, оскiльки вiн часто звинувачував в усьому людину, яка розповiдала йому цi новини. На входi однiеi iз фабрик спiвробiтники навiть встановили попереджувальний сигнал. Непомiтно розмiщений над реестрацiйною стiйкою, вiн свiтився червоним кольором, коли Стуре входив у будiвлю, i зеленим – коли керiвник покидав фабрику.
Всi знали про це. Не тiльки персонал – навiть клiенти, перейшовши порiг, кидали погляд на сигнал для того, щоб зрозумiти, що чекае iх сьогоднi: якщо свiтло було червоним, деякi люди просто поверталися назад, вирiшуючи навiдатися в бiльш прийнятний час.
Як вiдомо, у молодому вiцi ви бiльш спостережливi. У зв’язку з цим я поставив Стуре тiльки одне питання: хто ж дозволив всiм цим дурням працювати в компанii? Звiсно, я розумiв, що саме вiн
найняв бiльшiсть iз них. Та Стуре здогадався, до чого я пiдводив його. Я нiби приховано натякнув: «І хто тут найбiльший дурень?»
Зрозумiло, що вiн виставив мене за дверi. Пiзнiше його колеги розповiли, що насправдi хотiв зробити Стуре – взяти дробовик та застрiлити мене.
Цей iнцидент змусив мене задуматися. Перед нами людина, яка скоро вийде на пенсiю. Безсумнiвно, ця людина – досвiдчений пiдприемець, якого поважають за глибокi знання у сферi його бiзнес-дiяльностi. Та, простiше кажучи, ця людина не могла справитися з колективом. Не могла зрозумiти, що единий ресурс в ii компанii, який е iндивi – дуальним – працiвники. І саме через вiдсутнiсть такого усвiдомлення всi, кого не можна було зрозумiти, в очах Стуре перетворювалися в iдiотiв.
Оскiльки я не перебував у штатi органiзацii, я мiг з легкiстю побачити, як глибоко помилявся Стуре. Вiн не розумiв, що називаючи людей, бачення яких не спiвпадало з його власним, дурнями, вiн завжди починав з самого себе. Характеризуючи певнi типи людей, Стуре використовував тi самi вирази, що i я: «клятi iдiоти», «стадо вiслюкiв», «бруднi виродки» та «нуднi амеби». Хоча сам я нiколи не називав оточення iдiотами, навiть коли мав вiдчутнi складнощi з визначенням типiв людськоi поведiнки.
Прожити життя з думкою про те, що ви оточенi людьми, з якими неможливо працювати – безперечно жахлива iдея. Мiй власний потенцiал це зробило б неймовiрно обмеженим.
Я намагався роздивитися себе в дзеркалi – рiшення було простим. Я не хотiв бути схожим на Стуре. Пiсля нездоровоi зустрiчi з ним i його колегами я сидiв за кермом, стурбований ситуацiею. Інтерв’ю стало справжньою катастрофою, всi були неймовiрно розлюченими. Саме там i тодi я твердо вирiшив розiбратися з одним iз найважливiших питань – як же влаштованi люди? А враховуючи те, що я буду зiштовхуватися з людьми й у майбутньому, – професiя з цього погляду не мае значення, – я лише виграю вiд такого знання.
Сказано – зроблено. Я прийнявся вивчати матерiали, щоб усвiдомити, як працювати з тими, кого з самого початку важко зрозумiти. Чому хтось мовчить, а хтось нiколи не замовкае? Чому хтось постiйно говорить правду, а хтось завжди уникае ii? Чому деякi моi колеги регулярно приходять вчасно, а деякi – нi? Чому однi люди подобалися менi бiльше, нiж iншi? Я дiйсно хотiв знайти вiдповiдi на цi питання. Вмiння, якi я почав розвивати, були захоплюючими, i я вже нiколи не повертався до себе зразка початку подорожi. Отриманi знання змiнили мене як особистiсть, як друга, як колегу, як сина, як чоловiка й батька моiх дiтей.
Ця книга розглядае метод, який, iмовiрно, е найпоширенiшим для опису вiдмiнностей у людському спiлкуваннi. Я застосовував його варiацii бiльше двадцяти рокiв, отримавши прекраснi результати.
Всi ми маемо досвiд спiлкування з людьми, i кожен з нас мае уявлення, як реалiзуеться процес спiлкування.
Та як же ви можете сформувати виняткове розумiння поведiнки оточення? Безумовно, iснують рiзнi методи. Зрозумiло, що найбiльш загальним виступае метод теоретичного дослiдження цiеi проблеми з вивченням ii основ. Водночас аналiз лише теоретичноi частини питання не зробить вас першокласним комунiкатором. Тiльки коли ви почнете застосовувати знання на практицi, ви зможете набути та розвинути необхiдну компетенцiю в данiй областi. Це як вчитися iздити на велосипедi – спочатку ви маете обзавестися власним велосипедом, i тiльки пiсля цього ви розумiете, що повиннi робити далi.
Вiдтодi, як я почав дослiджувати проблему людськоi поведiнки, старанно намагаючись вiдчути рiзницю, я вже нiколи не був тим чоловiком, який починав свою подорож. Я не настiльки категоричний, як ранiше, не засуджую iншого за вiдмiннiсть його бачення вiд моiх поглядiв. За останнi роки мое терпiння вiдносно людей, якi виступають повними антиподами мене самого, стало набагато глибшим. Так, я не буду заходити далеко, говорячи, що в моему життi вiдтодi взагалi не було конфлiктiв чи брехнi, але сьогоднi згаданi ситуацii трапляються зi мною дуже рiдко.
Я точно маю подякувати Стуре за одну рiч – саме вiн пробудив у менi iнтерес до проблеми людськоi комунiкацii. Без його досвiду ця книга, iмовiрно, нiколи б не була написана. Ще одна деталь – для полегшення процесу читання я вирiшив використовувати займенники «його» та «вiн», коли посилаюся на приклади, що не пов’язанi з конкретною людиною. Не йдеться про неповагу – це зроблено для бiльшого комфорту пiд час читання. До того ж я знаю: у вас достатньо уяви, щоб пiдставити займенник «вона» там, де це може бути доречно.
Що ви можете зробити для пiдвищення рiвня ваших знань? Робота з даною книгою стане хорошим початком – i я маю на увазi книгу в повному ii обсязi, а не першi три роздiли. Якщо пощастить, вже за кiлька хвилин ви зможете поринути в ту саму подорож, в яку я вiдправився двадцять рокiв тому. При цьому я гарантую, що ви не пожалкуете про свое рiшення.
Та якщо ви все ж нiчого не почерпнете навiть пiсля прочитання, обiцяю повернути витраченi в книжковiй крамницi грошi.
Томас Ерiксон,
вчений-бiхевiорист, лектор та письменник
Глава 1
Будь-який комунiкативний контакт включае реципiента – саме за ним остаточне рiшення
Ця теза здаеться вам дивною? Дозвольте пояснити. Повiдомленням у його прямому розумiннi можна вважати лише ту частину iнформацii зi сказаноi вами певнiй людинi, яка була «вiдфiльтрована» цiею самою людиною крiзь ii власну систему поглядiв, упереджень i стереотипiв. Зважаючи на рiзнi обставини, спiврозмовник може iнтерпретувати те, що ви намагалися донести, в абсолютно вiдмiнному – вiд задуманого вами на початку розмови – ключi. Отже, те, що фактично розумiеться, залежить вiд людини, з якою ви ведете розмову – рiдко стаеться так, що повiдомлення в повному об’емi сприймаеться iншим вiдповiдно до ваших початкових намiрiв.
Отож усвiдомлення того, що ви практично не контролюете процес засвоення iнформацii реципiентом, може здатися досить неприемним. Та зрештою незалежно вiд того, скiльки iнформацii ви хочете вкласти в голову спiврозмовника, зробити ви можете не так вже й багато. Зрозумiло, що останне ми можемо розглядати як одну з багатьох перешкод, та нiхто й не говорив, що буде легко.
Безперечно, перебудувати свiдомiсть спiврозмовника неможливо, але водночас бiльшiсть людей знають, як би хотiли, щоб до них вiдносилися iншi. Ваше завдання – шляхом пiдбору та коректування власноi моделi поведiнки адаптуватися до темпераменту та характеру спiврозмовника. Це дозволить вивести вашi комунiкативнi навички на бiльш ефективний рiвень.
Чому це настiльки важливо?
Шляхом створення нейтрального характеру комунiкацii ви даете спiврозмовнику можливiсть зрозумiти вас як iндивiдуальнiсть – на його умовах. Такий хiд розмови дозволяе iншiй людинi витрачати бiльше власних ресурсiв на оброблення та розумiння ваших думок, анiж на свiдому чи несвiдому адаптацiю до вашоi манери спiлкування.
Всi ми маемо працювати над нашою гнучкiстю – для того, щоб комбiнувати та змiнювати стилi спiлкування, адаптуючись та застосовуючи iх у дiалогах з людьми, якi вiдрiзняються вiд нас своiми поглядами. І тут криеться iнша iстина: по-перше, незалежно вiд того, який метод спiлкування ви обрали, як особистiсть, ви завжди будете в меншостi; по-друге, незалежно вiд того, яку модель поведiнки ви використовуете, люди навколо робитимуть по-своему, i таких завжди буде бiльшiсть. Отож ви не можете думати тiльки про себе, адже подiбна комунiкативна гнучкiсть i здатнiсть зчитувати iнтереси та потреби спiврозмовника е характерною рисою квалiфiкованого комунiкатора.
Знання та розумiння стилiв поведiнки та методiв комунiкацii спiврозмовника дозволить зробити обгрунтованi припущення вiдносно моделi, згiдно з якою окрема людина може реагувати в певних ситуацiях. Це розумiння також збiльшить вашу здатнiсть вiдчувати людину навпроти.
У вiдсутностi системи криеться iстина
Дозвольте менi прояснити ще одне важливе питання. Ця книга не претендуе на iстиннiсть i всеосяжнiсть в аспектi людського спiлкування. Бiльше того, нiяка книга не може служити першоосновою, оскiльки всi тi сигнали, якi ми безперервно передаемо одне одному, не вписуються в жодну книжкову парадигму. Навiть якщо б ми враховували мову жестiв, вiдмiнностi мiж дiалогами чоловiкiв та жiнок, культурну специфiку та iншi критерii диференцiацii, ми б не змогли записати все в рамках однiеi роботи. Ми могли б враховувати ще й психологiчнi та вiковi аспекти, графологiю та астрологiю, але однаково не отримали би беззаперечноi картини.
Разом з тим саме цей фактор е найбiльш незвичайним. Люди – не електроннi таблицi в Exel, вони занадто складнi, щоб бути вивченими повнiстю. Ми не можемо розрахувати все згiдно з математичними законами. І навiть найпримiтивнiшi та найменш освiченi, за нашими мiрками, особистостi занадто складнi, щоб повноцiнно вкластися в рамки однiеi теорii. Та саме шляхом вивчення основ людськоi комунiкацii кожен з нас отримуе можливiсть уникнути найбiльш серйозних промахiв.
Це вiдбуваеться знову й знову
«Ми звертаемо увагу на те, що робимо, але не задумуемося над причиною своiх дiй – чому ми робимо те, що робимо. Отже, ми судимо та оцiнюемо оточення через призму власноi мотивацii та власних дiй».
Цi слова належать психоаналiтику Карлу Юнгу. Рiзнi шаблони поведiнки – саме вони задають динамiку нашого життя. Кожна людина поводиться по-своему, тут все зрозумiло. В окремих формах поведiнки ми можемо впiзнати себе, але водночас не визнаемо й не приймаемо iнших паттернiв. Крiм того, як вiдомо, всi ми поводимо себе неоднаково в рiзних ситуацiях – радостi чи роздратування.
З цього погляду немае правильних чи неправильних моделей поведiнки – бiльшiсть прийнятна тiею чи iншою мiрою. Та й взагалi поняття належноi чи некоректноi поведiнки не iснуе: ви тi, хто ви е, i насправдi не особливо задумуетеся над природою всiх цих процесiв. З вами все добре, хай там що. Не мае значення, як ви поводитеся чи як вас сприймае оточення – все чудово. У межах дозволеного, звичайно.
Я такий, який е
Томас Ерiксон
Томас Ерiксон (нар. 1965) – шведський письменник, психолог з соцiальних комунiкацiй, бiхевiорист та особистий тренер. Як письменник вiн дебютував у 2011 роцi з кримiнальною серiею про бiхевiориста Алекса Кiнга. Томас написав двi науково-популярнi книги про спiлкування та поведiнку людей – «В оточеннi iдiотiв» i «В оточеннi психопатiв». «В оточеннi iдiотiв» – бестселер 2015—2018 рокiв. Томас Ерiксон подiляе людей на чотири кольоровi типи. Вiн описуе логiку поведiнки, темперамент, систему цiнностей представникiв кожного з кольорiв. Чому одних людей ми розумiемо з пiвслова, а iнших не розумiемо взагалi? Чому дуже успiшнi люди iнколи здаються нам iдiотами i психопатами? Як подивитися на себе очима iнших людей i навчитися розумiти навiть тих, хто на нас абсолютно не схожий? Книга допомагае краще сприймати людей з рiзними типами поведiнки й ефективно з ними спiлкуватись i може стати настiльною для керiвникiв, психологiв, менеджерiв усiх рiвнiв.
Томас Ерiксон
В оточеннi iдiотiв, або Як зрозумiти тих, кого неможливо зрозумiти
SURROUNDED BY IDIOTS
HOW TO UNDERSTAND THOSE WHO CANNOT BE UNDERSTOOD
BY THOMAS ERIKSON
Перекладено за виданням:
Second revised version, Cape Town March 2017 by Martin Pender
Version date: 6 March 2017
Переклад з англiйськоi
В. Махонiна
Copyright © Thomas Erikson, 2014
© В. Махонiн, переклад з англ., 2018
© М. Мендор, художне оформлення, 2018
Вступ
Всi вони iдiоти та дурнi
Це сталося в коледжi – тодi я нарештi усвiдомив, що з певними людьми краще знаходжу спiльну мову, нiж з iншими. З окремими друзями комунiкувати було простiше: у будь-якiй розмовi ми завжди знаходили правильнi слова, i загалом все протiкало розмiрено. Жодних конфлiктiв, нам подобалося спiлкуватися одне з одним. Водночас з iншими людьми все йшло не так, як очiкувалося. Певнi речi, про якi я говорив, залишалися без уваги, i я не мiг зрозумiти, у чому ж полягала причина.
Чому комунiкацiя з одними людьми була настiльки невимушеною, тодi як iншi здавалися цiлковито аморфними? І хоча в юному вiцi це питання не було таким, що заважало менi спати вночi, я досi згадую епiзоди, якi наштовхували мене на роздуми, чому ряд дiалогiв вiдбуваеться в природному ключi, а iншi навiть розпочати складно – незалежно вiд моеi поведiнки. Просто незбагненно!
Я пам’ятаю, як почав застосовувати рiзнi методи для перевiрки людей: намагався висловлювати однаковi думки в схожих контекстах, щоб подивитися, якою буде реакцiя. Часом результат був очiкуваним – тодi цiкава дискусiя розвивалася далi. Проте в окремих випадках взагалi нiчого не вiдбувалося – люди дивилися на мене так, нiби я прибув з iншоi планети. Хоча iнодi я так i почувався.
В юному вiцi все здаеться очевидним та нескладним. Оскiльки деякi люди в моему колi друзiв реагували спокiйно, вони автоматично переходили до числа хороших хлопцiв. Таким чином, проблема крилася саме в тих, хто не розумiв мене. А хiба ж можна було знайти iнше пояснення? Тим паче, я ж завжди поводив себе однаково! Отже, дехто просто мав проблеми в собi. Саме через нерозумiння позицii цих людей я почав триматися вiд них осторонь.
Якщо хочете, називайте мою поведiнку максималiстською, однак тодi вона давала цiкавi результати. З роками все змiнилося.
Отже, життя йшло своею чергою – робота, сiм’я, кар’ера. Я продовжував дiлити людей на приемних, розсудливих i таких, кого взагалi неможливо зрозумiти.
Одного разу, у вiцi двадцяти п’яти рокiв, я зустрiв чоловiка, що працював на самого себе. Сьогоднi 60-рiчний Стуре е засновником власного бiзнесу, який вiн вибудовував протягом багатьох рокiв. У той час менi було доручено проiнтерв’ювати Стуре перед вiдкриттям якогось проекту. Ми розпочали з обговорення, як функцiонуе його органiзацiя, i одним iз перших зауважень, висловлених Стуре, було те, що його оточують виключно iдiоти. Я згадую, як смiявся, оскiльки менi здалося, що це звучить кумедно. Проте Стуре вкладав у своi слова буквальний змiст. Його обличчя наливалося кров’ю, коли вiн пояснював, що люди, якi працюють у вiддiлi А – повнi iдiоти. Кожен iз них. Вiддiл Б – мiсце дурнiв, якi взагалi нiчого не розумiли. А вiн ще навiть не дiйшов до вiддiлу С! Останнiй вважався найгiршим: працiвники там були настiльки дивними та своерiдними, що Стуре навiть не мiг усвiдомити, як взагалi вони були спроможнi приходити на роботу вранцi.
Вiдповiдно до того, як розгорталася наша розмова, я все бiльше помiчав, що в цiй iсторii е щось абсолютно ненормальне. Я запитав, чи дiйсно вiн вважае, що оточений дурнями. Стуре зиркнув на мене й пояснив, що мало хто з його працiвникiв справдi вартий уваги. Крiм того, вiн вiдкрито дав зрозумiти колегам, як ставиться до них. Так, Стуре без вагань мiг назвати кого-небудь дурнем на очах у всiеi компанii. Результатом подiбноi поведiнки стало, зокрема, те, що всi працiвники трималися вiд Стуре подалi. Нiхто не наважувався залишатися з ним наодинцi. Поганi новини нiколи не доходили до Стуре, оскiльки вiн часто звинувачував в усьому людину, яка розповiдала йому цi новини. На входi однiеi iз фабрик спiвробiтники навiть встановили попереджувальний сигнал. Непомiтно розмiщений над реестрацiйною стiйкою, вiн свiтився червоним кольором, коли Стуре входив у будiвлю, i зеленим – коли керiвник покидав фабрику.
Всi знали про це. Не тiльки персонал – навiть клiенти, перейшовши порiг, кидали погляд на сигнал для того, щоб зрозумiти, що чекае iх сьогоднi: якщо свiтло було червоним, деякi люди просто поверталися назад, вирiшуючи навiдатися в бiльш прийнятний час.
Як вiдомо, у молодому вiцi ви бiльш спостережливi. У зв’язку з цим я поставив Стуре тiльки одне питання: хто ж дозволив всiм цим дурням працювати в компанii? Звiсно, я розумiв, що саме вiн
найняв бiльшiсть iз них. Та Стуре здогадався, до чого я пiдводив його. Я нiби приховано натякнув: «І хто тут найбiльший дурень?»
Зрозумiло, що вiн виставив мене за дверi. Пiзнiше його колеги розповiли, що насправдi хотiв зробити Стуре – взяти дробовик та застрiлити мене.
Цей iнцидент змусив мене задуматися. Перед нами людина, яка скоро вийде на пенсiю. Безсумнiвно, ця людина – досвiдчений пiдприемець, якого поважають за глибокi знання у сферi його бiзнес-дiяльностi. Та, простiше кажучи, ця людина не могла справитися з колективом. Не могла зрозумiти, що единий ресурс в ii компанii, який е iндивi – дуальним – працiвники. І саме через вiдсутнiсть такого усвiдомлення всi, кого не можна було зрозумiти, в очах Стуре перетворювалися в iдiотiв.
Оскiльки я не перебував у штатi органiзацii, я мiг з легкiстю побачити, як глибоко помилявся Стуре. Вiн не розумiв, що називаючи людей, бачення яких не спiвпадало з його власним, дурнями, вiн завжди починав з самого себе. Характеризуючи певнi типи людей, Стуре використовував тi самi вирази, що i я: «клятi iдiоти», «стадо вiслюкiв», «бруднi виродки» та «нуднi амеби». Хоча сам я нiколи не називав оточення iдiотами, навiть коли мав вiдчутнi складнощi з визначенням типiв людськоi поведiнки.
Прожити життя з думкою про те, що ви оточенi людьми, з якими неможливо працювати – безперечно жахлива iдея. Мiй власний потенцiал це зробило б неймовiрно обмеженим.
Я намагався роздивитися себе в дзеркалi – рiшення було простим. Я не хотiв бути схожим на Стуре. Пiсля нездоровоi зустрiчi з ним i його колегами я сидiв за кермом, стурбований ситуацiею. Інтерв’ю стало справжньою катастрофою, всi були неймовiрно розлюченими. Саме там i тодi я твердо вирiшив розiбратися з одним iз найважливiших питань – як же влаштованi люди? А враховуючи те, що я буду зiштовхуватися з людьми й у майбутньому, – професiя з цього погляду не мае значення, – я лише виграю вiд такого знання.
Сказано – зроблено. Я прийнявся вивчати матерiали, щоб усвiдомити, як працювати з тими, кого з самого початку важко зрозумiти. Чому хтось мовчить, а хтось нiколи не замовкае? Чому хтось постiйно говорить правду, а хтось завжди уникае ii? Чому деякi моi колеги регулярно приходять вчасно, а деякi – нi? Чому однi люди подобалися менi бiльше, нiж iншi? Я дiйсно хотiв знайти вiдповiдi на цi питання. Вмiння, якi я почав розвивати, були захоплюючими, i я вже нiколи не повертався до себе зразка початку подорожi. Отриманi знання змiнили мене як особистiсть, як друга, як колегу, як сина, як чоловiка й батька моiх дiтей.
Ця книга розглядае метод, який, iмовiрно, е найпоширенiшим для опису вiдмiнностей у людському спiлкуваннi. Я застосовував його варiацii бiльше двадцяти рокiв, отримавши прекраснi результати.
Всi ми маемо досвiд спiлкування з людьми, i кожен з нас мае уявлення, як реалiзуеться процес спiлкування.
Та як же ви можете сформувати виняткове розумiння поведiнки оточення? Безумовно, iснують рiзнi методи. Зрозумiло, що найбiльш загальним виступае метод теоретичного дослiдження цiеi проблеми з вивченням ii основ. Водночас аналiз лише теоретичноi частини питання не зробить вас першокласним комунiкатором. Тiльки коли ви почнете застосовувати знання на практицi, ви зможете набути та розвинути необхiдну компетенцiю в данiй областi. Це як вчитися iздити на велосипедi – спочатку ви маете обзавестися власним велосипедом, i тiльки пiсля цього ви розумiете, що повиннi робити далi.
Вiдтодi, як я почав дослiджувати проблему людськоi поведiнки, старанно намагаючись вiдчути рiзницю, я вже нiколи не був тим чоловiком, який починав свою подорож. Я не настiльки категоричний, як ранiше, не засуджую iншого за вiдмiннiсть його бачення вiд моiх поглядiв. За останнi роки мое терпiння вiдносно людей, якi виступають повними антиподами мене самого, стало набагато глибшим. Так, я не буду заходити далеко, говорячи, що в моему життi вiдтодi взагалi не було конфлiктiв чи брехнi, але сьогоднi згаданi ситуацii трапляються зi мною дуже рiдко.
Я точно маю подякувати Стуре за одну рiч – саме вiн пробудив у менi iнтерес до проблеми людськоi комунiкацii. Без його досвiду ця книга, iмовiрно, нiколи б не була написана. Ще одна деталь – для полегшення процесу читання я вирiшив використовувати займенники «його» та «вiн», коли посилаюся на приклади, що не пов’язанi з конкретною людиною. Не йдеться про неповагу – це зроблено для бiльшого комфорту пiд час читання. До того ж я знаю: у вас достатньо уяви, щоб пiдставити займенник «вона» там, де це може бути доречно.
Що ви можете зробити для пiдвищення рiвня ваших знань? Робота з даною книгою стане хорошим початком – i я маю на увазi книгу в повному ii обсязi, а не першi три роздiли. Якщо пощастить, вже за кiлька хвилин ви зможете поринути в ту саму подорож, в яку я вiдправився двадцять рокiв тому. При цьому я гарантую, що ви не пожалкуете про свое рiшення.
Та якщо ви все ж нiчого не почерпнете навiть пiсля прочитання, обiцяю повернути витраченi в книжковiй крамницi грошi.
Томас Ерiксон,
вчений-бiхевiорист, лектор та письменник
Глава 1
Будь-який комунiкативний контакт включае реципiента – саме за ним остаточне рiшення
Ця теза здаеться вам дивною? Дозвольте пояснити. Повiдомленням у його прямому розумiннi можна вважати лише ту частину iнформацii зi сказаноi вами певнiй людинi, яка була «вiдфiльтрована» цiею самою людиною крiзь ii власну систему поглядiв, упереджень i стереотипiв. Зважаючи на рiзнi обставини, спiврозмовник може iнтерпретувати те, що ви намагалися донести, в абсолютно вiдмiнному – вiд задуманого вами на початку розмови – ключi. Отже, те, що фактично розумiеться, залежить вiд людини, з якою ви ведете розмову – рiдко стаеться так, що повiдомлення в повному об’емi сприймаеться iншим вiдповiдно до ваших початкових намiрiв.
Отож усвiдомлення того, що ви практично не контролюете процес засвоення iнформацii реципiентом, може здатися досить неприемним. Та зрештою незалежно вiд того, скiльки iнформацii ви хочете вкласти в голову спiврозмовника, зробити ви можете не так вже й багато. Зрозумiло, що останне ми можемо розглядати як одну з багатьох перешкод, та нiхто й не говорив, що буде легко.
Безперечно, перебудувати свiдомiсть спiврозмовника неможливо, але водночас бiльшiсть людей знають, як би хотiли, щоб до них вiдносилися iншi. Ваше завдання – шляхом пiдбору та коректування власноi моделi поведiнки адаптуватися до темпераменту та характеру спiврозмовника. Це дозволить вивести вашi комунiкативнi навички на бiльш ефективний рiвень.
Чому це настiльки важливо?
Шляхом створення нейтрального характеру комунiкацii ви даете спiврозмовнику можливiсть зрозумiти вас як iндивiдуальнiсть – на його умовах. Такий хiд розмови дозволяе iншiй людинi витрачати бiльше власних ресурсiв на оброблення та розумiння ваших думок, анiж на свiдому чи несвiдому адаптацiю до вашоi манери спiлкування.
Всi ми маемо працювати над нашою гнучкiстю – для того, щоб комбiнувати та змiнювати стилi спiлкування, адаптуючись та застосовуючи iх у дiалогах з людьми, якi вiдрiзняються вiд нас своiми поглядами. І тут криеться iнша iстина: по-перше, незалежно вiд того, який метод спiлкування ви обрали, як особистiсть, ви завжди будете в меншостi; по-друге, незалежно вiд того, яку модель поведiнки ви використовуете, люди навколо робитимуть по-своему, i таких завжди буде бiльшiсть. Отож ви не можете думати тiльки про себе, адже подiбна комунiкативна гнучкiсть i здатнiсть зчитувати iнтереси та потреби спiврозмовника е характерною рисою квалiфiкованого комунiкатора.
Знання та розумiння стилiв поведiнки та методiв комунiкацii спiврозмовника дозволить зробити обгрунтованi припущення вiдносно моделi, згiдно з якою окрема людина може реагувати в певних ситуацiях. Це розумiння також збiльшить вашу здатнiсть вiдчувати людину навпроти.
У вiдсутностi системи криеться iстина
Дозвольте менi прояснити ще одне важливе питання. Ця книга не претендуе на iстиннiсть i всеосяжнiсть в аспектi людського спiлкування. Бiльше того, нiяка книга не може служити першоосновою, оскiльки всi тi сигнали, якi ми безперервно передаемо одне одному, не вписуються в жодну книжкову парадигму. Навiть якщо б ми враховували мову жестiв, вiдмiнностi мiж дiалогами чоловiкiв та жiнок, культурну специфiку та iншi критерii диференцiацii, ми б не змогли записати все в рамках однiеi роботи. Ми могли б враховувати ще й психологiчнi та вiковi аспекти, графологiю та астрологiю, але однаково не отримали би беззаперечноi картини.
Разом з тим саме цей фактор е найбiльш незвичайним. Люди – не електроннi таблицi в Exel, вони занадто складнi, щоб бути вивченими повнiстю. Ми не можемо розрахувати все згiдно з математичними законами. І навiть найпримiтивнiшi та найменш освiченi, за нашими мiрками, особистостi занадто складнi, щоб повноцiнно вкластися в рамки однiеi теорii. Та саме шляхом вивчення основ людськоi комунiкацii кожен з нас отримуе можливiсть уникнути найбiльш серйозних промахiв.
Це вiдбуваеться знову й знову
«Ми звертаемо увагу на те, що робимо, але не задумуемося над причиною своiх дiй – чому ми робимо те, що робимо. Отже, ми судимо та оцiнюемо оточення через призму власноi мотивацii та власних дiй».
Цi слова належать психоаналiтику Карлу Юнгу. Рiзнi шаблони поведiнки – саме вони задають динамiку нашого життя. Кожна людина поводиться по-своему, тут все зрозумiло. В окремих формах поведiнки ми можемо впiзнати себе, але водночас не визнаемо й не приймаемо iнших паттернiв. Крiм того, як вiдомо, всi ми поводимо себе неоднаково в рiзних ситуацiях – радостi чи роздратування.
З цього погляду немае правильних чи неправильних моделей поведiнки – бiльшiсть прийнятна тiею чи iншою мiрою. Та й взагалi поняття належноi чи некоректноi поведiнки не iснуе: ви тi, хто ви е, i насправдi не особливо задумуетеся над природою всiх цих процесiв. З вами все добре, хай там що. Не мае значення, як ви поводитеся чи як вас сприймае оточення – все чудово. У межах дозволеного, звичайно.
Я такий, який е
Другие книги автора:
Популярные книги
